читаючи чака паланіка....

...виблюй романтику.

Но обычно с тобой случается совсем не то,
о чем ты беспокоишься(с)Паланік

У 14 років я вперше почула про цього письменника, мені залишалося просто признавати його геніальність не читаючи. Спочатку боялася читати, потім часу не вистачало, а потім і забувала геть. 
Але дорогою додому з навчання вирішила, щось прочитати, і випадково мені потрапив на очі "Кишки", довго не думаючи взяла з собою. 

Спочатку музика. Пісню Лорелей змінив Горілаз, потім легкий панк, 19-84, сплин...і так далі...
Якби не зупинка в здолбунові, біля ринку де було написано "Мясні продукти", я би так і не згадала про "Кишки". 

І вже перші слова тобі натякають про те, що тобі буде важко 
Здається нічого особливого, хлопець вирішив погратися зі своєю простатою морквою. 
Дитячий максималізм, ой да всі так робили. Ну майже так, а можливо не так, але ж всі роблять дурниці, менші чи більші, це не важливо, адже дурницями вони від того бути не перестали. 

Як людина, яка вже чимало перечитала, я чекала історію головного героя, адже він не просто так розповідав про фейли своїх друзів/знайомих. 
Один розділ кінчається, другий починається, третій....
Блювотиня все більше і більше підходить до горла, відчувається смак чогось кислого та прозорого. Але мусиш читати далі, бо історії головного героя не було 

Якщо говорити без спойлерів, то це був жах. 

Некоторые поступки слишком низки, чтобы иметь название.
Слишком низки, чтобы их обсуждать.

Треба пережити те про що описав Паланік, пропутсити через себе.
Просто так опис Кишкок не пишуть. 
Запах мандаринки тільки підсилював моє блювотиня. яке було не так спричинене тим, що кишки гловного героя засосало в трубу і він намагався їх перекусити, як його емоціями/думками. 
це був мертвий ембріон, який щось говорив.
абсолютно спокійно переживаючи все. 

Можна звинуватити Паланіка в хнижності, не пережив, не доробив, не допередив, не дописав. 
Але ні... 
Деталі, деталі, деталі....це пост-модерніський твір, напевно один з найкращих пост-модерніських творів. адже, тільки в ньому герої, це справжні люди, такі ж скоти, аморальні та вульгарні та бездушні. вони не герої. вони навіть не люди, вони це прототипи того скупчення мяз, які ми називаєм людей.

Дякую Паланіку,давно я так не хотіла облювати маршутку.


Виблюй романтику, читаючи Чака Паланіка