Пробач мене Ахматова, але я більше не можу кутатися у твою вуаль і ловити запах "роз из оранжереи". І хоча все такий же таєчничий і новий як ти і писала, але досить студити губи об морозний вітер. Пробач мене Анню.
Пробач Цветаєва. Обіцяю не сміятися над юним поколінням, нам же просто не зрозуміти. Не зрозуміти, ще вчора зустрічали його цілунки, а сьогодні все котиться до біса. Одне я знаю точно, мені так хочеться тримати той канат, який робив тебе тіню. Пробач Марино.
Пробач мене Блок. З тобою у нас все почалося раніше...ця пісня дівчини, яка співала у церковному хорі вкарбувалася у мою память назавжди. Ці руки людей, які кладуть їх нам на плечі, а й справді у них є імена???Можливо ми ще раз доведемо, що істина у вині, але зараз....Пробач мене Олександре.
Пробач мене Асадов. Я боролася як ти писав, але інколи ми віддаємо тих хто далеко. Хоча я до цих пір вірю тобі, а намагалася наступати, чесно. Але не у всіх все виходить як у тебе. Тобі вдавалося сіяти туман і надію одночасно своїми віршами...Пробач мене Едуарде.
Ох, Северянин, товаришу, пробач мене. Ти ятриш і розриваєш мою душу, я дихала в темпі "Поэзия странностей жизни", а тепер життя перетворилося у твій вірш. Пробач Ігоре.
Пробач мене Вінграновський. Твоя душа холодна і німа - ти попереджав. Я знала, але думала осінь в моїй душі переможе....не моя пора. Тепер я це знаю. Пробач Миколо.
Пробач мене мій найдорожчий друг. Мені немає, що тобі сказати - ти говориш за мене. "Кто ж над морем не философствовал?". Ех, рідний мій, димом отравлена, ніжністю видухнута, без троянд в душі. Ти пережив Беатрисочку і я переживу. Ти мій цвях в думках, ще гірше ніж фантазія у Гете. Пробач мене, але тебе я ніколи не відпущу. Хоча варто було б.....
Привіт Єсенін. Хоча ти і колупаєшся своїми хуліганськими руками у мене в серці, але хто як не ти знаєш те життя біля надрива, за гранню нервів, за спокоєм...
Привіт Бродскій. Намагалася привітатися з тобою у тому році, але ми обмежелися кількома рядками. Твій час для мене прийшов тільки зараз. Ти знаєш як помирають бездомні пси і як губляться сліпі музиканти, ти знаєш як бажати людині щастя - я ні.
Привіт Тютчев. Ми розп*ємо з тобою не одну бутилку вина, бо так роблять старі друзі. Ти не раз дивився на мою душу, але давай спробуємо мовчати, скривати і любити.
Привіт Рождественський. Я сама в шоці, але ти забираєш мене як в монастир у свої вірші. Ці маленькі люди з маленькими ранцями мені потрібні. Будемо будувати мрамурні памятники разом.
Зорі не можуть почати говорити голосніше, але ми можемо навчитися слухати їх шепіт.
Пробач Цветаєва. Обіцяю не сміятися над юним поколінням, нам же просто не зрозуміти. Не зрозуміти, ще вчора зустрічали його цілунки, а сьогодні все котиться до біса. Одне я знаю точно, мені так хочеться тримати той канат, який робив тебе тіню. Пробач Марино.
Пробач мене Блок. З тобою у нас все почалося раніше...ця пісня дівчини, яка співала у церковному хорі вкарбувалася у мою память назавжди. Ці руки людей, які кладуть їх нам на плечі, а й справді у них є імена???Можливо ми ще раз доведемо, що істина у вині, але зараз....Пробач мене Олександре.
Пробач мене Асадов. Я боролася як ти писав, але інколи ми віддаємо тих хто далеко. Хоча я до цих пір вірю тобі, а намагалася наступати, чесно. Але не у всіх все виходить як у тебе. Тобі вдавалося сіяти туман і надію одночасно своїми віршами...Пробач мене Едуарде.
Ох, Северянин, товаришу, пробач мене. Ти ятриш і розриваєш мою душу, я дихала в темпі "Поэзия странностей жизни", а тепер життя перетворилося у твій вірш. Пробач Ігоре.
Пробач мене Вінграновський. Твоя душа холодна і німа - ти попереджав. Я знала, але думала осінь в моїй душі переможе....не моя пора. Тепер я це знаю. Пробач Миколо.
Пробач мене мій найдорожчий друг. Мені немає, що тобі сказати - ти говориш за мене. "Кто ж над морем не философствовал?". Ех, рідний мій, димом отравлена, ніжністю видухнута, без троянд в душі. Ти пережив Беатрисочку і я переживу. Ти мій цвях в думках, ще гірше ніж фантазія у Гете. Пробач мене, але тебе я ніколи не відпущу. Хоча варто було б.....
Привіт Єсенін. Хоча ти і колупаєшся своїми хуліганськими руками у мене в серці, але хто як не ти знаєш те життя біля надрива, за гранню нервів, за спокоєм...
Привіт Бродскій. Намагалася привітатися з тобою у тому році, але ми обмежелися кількома рядками. Твій час для мене прийшов тільки зараз. Ти знаєш як помирають бездомні пси і як губляться сліпі музиканти, ти знаєш як бажати людині щастя - я ні.
Привіт Тютчев. Ми розп*ємо з тобою не одну бутилку вина, бо так роблять старі друзі. Ти не раз дивився на мою душу, але давай спробуємо мовчати, скривати і любити.
Привіт Рождественський. Я сама в шоці, але ти забираєш мене як в монастир у свої вірші. Ці маленькі люди з маленькими ранцями мені потрібні. Будемо будувати мрамурні памятники разом.
